Поет-драматург

 
 

Поет-драматург

(Передмова до п’єси Вадима Бойка „Козаки та Лейба-шинкар”)



ПОЕТ-ДРАМАТУРГ

Поет-драматург... Саме так, через дефіс, а не через кому слід характеризувати творчу постать мого тата Вадима Григоровича Бойка (З липня 1951 р. - 11 червня 2005 р.). Його улюбленим жанром були віршовані п’єси, за постановку яких, на жаль, далеко не кожен театр спроможний нині узятися.
Якось початкуючий режисер звернувся до мене як до працівника театру із запитанням: „Чи не могли б Ви мені порадити п’єсу для дітей із національним колоритом? Треба для постановки...” „О, - кажу, - почитайте твори Вадима Бойка: „Старе сідло”, „В нашім лісі об’явився” - за народними мотивами. Як не хочете віршів, є й п’єси-казки у прозі, суто оригінальні „Даринка, Гриць та нечиста сила”, „Чарівна булава”. Там теж національного колориту вистачає...”
„Спасибі, - каже режисер, - я їх уже узяв у бібліотеці, із задоволенням прочитав. Але, знаєте, вони такі філософські... Як я їх буду ставити? Мені б чогось простішого...”
Не цікавилася, що за чергова „халтурка” була вготована дітям, втім, стало неймовірно прикро... Чому потрібно зводити „національний колорит” до ходульності? Пишеш глибше - не здобудеш популярності. Тато через це дуже страждав. У нього частою була фраза: „Я не вмію писати нижче свого рівня...”
У театрі ім. І.Франка з успіхом ішла тривалий час його п’єса „Даринка, Гриць та нечиста сила”. Коли ж написав п’єсу "Козаки та Лейба-шинкар" (1992), теж вирішив запропонувати її до постановки. Проте йому там дружно сказали: „Знаєш, у нас іще „Тев’є” у репертуарі... Як ми твого „Лейбу” візьмемо, нас іще у сіонізмі звинуватять...” Тато розсміявся: „”Тев’є” у вас іде, тільки жодного єврея-актора немає на сцені... Я, що цікаво, виріс у будинку на Толстого, 25, де майже всі сусіди були євреями. Стосунки складалися прекрасні, тільки ж я сам по собі - приблизно наполовину українець, на чверть поляк, а решта родового коріння ділиться між французами, німцями, греками, а батько моєї бабусі по матері був білорусом, який легко перейшов у католицтво. Та це нічого, Богдан Хмельницький теж так робив... Прапрадідусь Шустовський працював садівником у маєтку французької графської сім’ї, закохався у шіснадцятирічну панянку, вдвічі за себе молодшу, яка відповіла йому взаємністю. Батьки дівчини йому напряму не відмовили, однак, сказали: „Ти ж - православний, вона - католичка...” То він пішов і перехрестився, і трьох дочок назвав польськими іменами. Молода садівникова дружина місила босоніж глину для хати, але ні на що не скаржилася”.
Тато дуже цінував родову пам’ять, навіть по одній із ліній виводив свій родовід од Сагайдачного, саме того, „...що проміняв жінку на тютюн та люльку, необачний...” Тато доводив, що у місті Сімферополі, в хаті двоюрідного брата його матері стоїть скриня із повидзьобуваними самоцвітами, якими гетьман відкупився від жінки, що народила йому немовля...
Іще один пам’ятний факт, ближчий у часі. Коли тато із мамою одружувалися (це сталося 30 червня 1970 року), вони встигли закінчити два курси факультету журналістики Київського державного університету ім. Т.Шевченка. Молодята поклали квіти до пам’ятника Тарасу Григоровичу. Тут же підійшов „товариш” із КДБ: „Для вас це може погано скінчитися... Націоналісти?”
Наречений знайшовся: „Дівоче прізвище матері Тараса Шевченка - Бойко. А я - теж Бойко. Невже я сину своєї прапрабабусі Катерини не маю права квіти покласти?..”
Тато був переконаний, що людина живе не один раз і часто говорив: „Знаєш, мені сняться два хороші сни: або готичний замок, або український степ і білена хата... Прокидаюся - і чогось не вистачає... Візьму-но я напишу п’єсу, щоб там і замок, і степ, і язиката Хвеська, і шинок, і вольниця....”
Так і народилася найдорожча для тата п’єса - "Козаки та Лейба-шинкар" .

Богдана БОЙКО, член НСПУ


Создан 21 сен 2008



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником